Чимало хто з нас, прискіпливо розглядаючи власне відображення у дзеркалі, вкотре запитує себе: «Чи все гаразд з моєю фігурою?». Особливої актуальності питання набуває влітку: легкий одяг робить помітним усе, що приховувало тепле об’ємне вбрання. І ми раптово усвідомлюємо, що там, де належить бути талії, нині суцільний «комок нервів».
На жаль, людство повнішає. Із 1980 року кількість людей, які мають надмірну вагу, збільшилася більш ніж удвічі. У 2014 році ВООЗ опублікувала дані, які свідчать про те, що понад 1,9 млрд людей віком 18+ років мають масу тіла, яка перевищує норму. Понад 600 млн із них страждають на ожиріння. Проблема не оминула навіть дітей. Згідно зі статистикою, у 2013 році 42 млн дітей віком до 5 років мали надмірну вагу чи ожиріння. При цьому в країнах з низьким та середнім рівнем статків кількість випадків надмірної ваги та ожиріння серед дітей була на 30 % вищою, ніж у розвинених країнах.
То чому ми набираємо вагу?
Щоб організм функціонував, йому потрібна енергія. Ми отримуємо її з їжею у вигляді білків, жирів та вуглеводів. Для вимірювання кількості енергії використовується спеціальна одиниця – калорія (точніше – кілокалорія, ккал). Це одиниця енергії, яку містить у собі будь-який продукт. Під калорійністю їжі ми розуміємо ту кількість енергії, що виділяється під час її розщеплення. Білки, жири та вуглеводи мають свій різний калораж: в 1 г білків та вуглеводів міститься близько 4 ккал, в 1 г жиру – 9 ккал.
Будь-який вид фізичної активності також можна виміряти в калоріях. Навіть у стані спокою, наш організм потребує енергії для підтримки життєво важливих функцій: дихання, роботи нервової системи, серця, процесів травлення тощо. Кількість енергії, яка споживається у стані спокою, називається основним, або базовим, обміном. У жінок він на 10-15 % нижчий, ніж у чоловіків. З віком базовий обмін сповільнюється. Це пов’язано зі зменшенням м’язової маси та зниженням загальної біологічної активності організму. Кількість калорій, необхідна людині на день, залежить від багатьох факторів: стилю та обставин життя, рівня фізичної активності, статури, м’язової маси, гормонального фону. Наприклад, чоловік середнього віку потребує від 2200 до 2800 ккал. Утім, якщо цей чоловік веде активний спосіб життя, йому щодня необхідно від 2400 до 3000 ккал. Представникам професій, пов’язаних із важкою фізичною працею (будівельникам, землекопам, вантажникам) може знадобитися більш ніж 4000 ккал на день. Добова норма споживання калорій для жінок, які ведуть сидячий спосіб життя, становить від 1600 до 1800 ккал; у разі помірно активного життя – від 1800 до 2200 ккал. Однак панянкам з активним способом життя варто споживати від 2000 до 2500 ккал на добу. Отже, чим більш активною є людина, тим більше енергії їй потрібно. Але це теорія. Реальність – інакша. Люди споживають щоразу більше калорійних продуктів з високим вмістом жиру, солі та цукрів, проте з низьким вмістом вітамінів та мікроелементів. Сучасні види діяльності дедалі менше пов’язані з фізичною активністю. Навіть коли ми рухаємося, наш улюблений спосіб пересування – поїздки в особистому чи в громадському транспорті – важко назвати фізичною активністю. Більшість із нас віддає перевагу ліфту замість корисних підйомів сходами. А ввечері ми замінюємо прогулянки переглядом фільмів або блуканням соцмережами.
Такий спосіб життя диктує людям урбанізація. Але навіть сільські жителі, отримавши на допомогу різні механізми, стали менше рухатися.
Однією з головних причин, що призводять до розвитку ожиріння, є енергетичний дисбаланс, тобто невідповідність між кількістю калорій, що надходять із їжею, та енергетичними витратами організму. Тобто людина з’їдає більше, ніж їй потрібно. Невикористані калорії відкладаються у вигляді жиру «про запас». Здатність організму накопичувати енергію «на чорний день» рятувала людину в голодні часи. Однак тепер, коли потреби в таких накопиченнях немає, ця особливість призводить до набору зайвої ваги.
Надмірна вага та ожиріння – це хронічне порушення ліпідного обміну з накопиченням надлишку жиру в різних частинах тіла, яке супроводжується збільшенням його маси з подальшим розвитком різноманітних ускладнень.
Амінокислоти, що утворилися з білків, які ми з’їли, йдуть на потреби організму – у м’язи, для вироблення ферментів, гормонів, факторів імунітету тощо. Надлишок білків у вигляді амінокислот зберігається у м’язовій тканині на випадок дефіциту. Вуглеводи (крім клітковини) наше тіло перетворює на глюкозу, а потім використовує їх як пальне. Оскільки з кожним прийомом їжі ми споживаємо багато вуглеводів, які не можуть бути використані, більшість глюкози перетворюється на глікоген і складується. Складами для глікогену є печінка і м’язи. Глікоген як основне джерело енергії, використовується для роботи м’язів. Якщо вони не працюють і організм не має потреби поповнювати енергетичні склади, всі зайві вуглеводи перетворюються на жир. Особливо швидко такі метаморфози відбуваються із простими вуглеводами. Складні перетравлюються довго і зрештою стають глікогеном. Тільки 5 % жиру, який ми отримуємо з їжею, використовується як джерело енергії. Невелика частина цього жиру потрапляє у печінку, де перетворюється на холестерин і використовується для клітинних потреб, наприклад, як будівельний матеріал для клітинних мембран. Решта стає жировими відкладеннями на нашому тілі.
Індекс розраховується як відношення ваги тіла у кілограмах до квадрату зросту в метрах (кг/м²).
ІМТ = маса тіла (кг) / [зріст (м)]²
Наприклад, зріст становить 180 см, а вага 90 кг. ІМТ = 90/3,24 = 27,7 кг/м²
І – ІМТ 30,0–34,9;
ІІ – ІМТ 35,0–39,9;
ІІІ – ІМТ ≥ 40,0.
ІМТ є найбільш зручним показником оцінки рівня ожиріння та надмірної ваги, оскільки він однаковий для обох статей та для всіх вікових категорій дорослих.
Однак ІМТ – доволі приблизний критерій оцінки, оскільки він не є достовірним для дітей з незакінченим періодом зростання, для осіб віком понад 65 років, для спортсменів та людей з дуже розвиненою мускулатурою, а також вагітних жінок. Ризик розвитку супутніх метаболічних ускладнень визначає як кількість жирової тканини в організмі, так і характер її розподілу. Для його визначення існує показник відношення окружності талії до окружності стегон (ОТ/ОС).
Окружність талії (ОТ) – найменша окружність, виміряна нижче грудної клітки над пупом.
Окружність стегон (ОС) – найбільша окружність, виміряна на рівні сідниць. Для чоловіків коефіцієнт ОТ/ОС у нормі має бути <0,95, а для жінок <0,85. Значення понад 1,0 для чоловіків та понад 0,85 для жінок вказують на абдомінальний (андроїдний, центральний, чоловічий) тип ожиріння. Йому притаманне відкладення жиру у верхній половині тулуба (на шиї, плечах, грудях та верхній частині живота – фігура «яблуко») та меншою мірою – в ділянці стегон та сідниць.
Ще одним показником ризику розвитку метаболічних ускладнень є значення окружності талії. Дослідження підтвердили тісну кореляцію між ступенем розвитку вісцеральної жирової тканини (жиру навколо внутрішніх органів) та величиною окружності талії. Доведено, що ОТ, яка дорівнює 100 см, свідчить про такий обсяг вісцеральної жирової тканини, за якого зазвичай розвиваються метаболічні порушення та значно зростає ризик розвитку цукрового діабету 2-го типу. Збільшення окружності талії – ознака підвищеного ризику розвитку ускладнень навіть за нормальних значень ІМТ.
Показники високого ризику супутніх захворювань (за окружністю талії):
Гіноїдний (жіночий) тип ожиріння характеризується переважним відкладенням жиру в ділянці живота, сідниць та стегон, на грудях (фігура «груша»), водночас гомілки залишаються стрункими. Часто цей тип ожиріння поєднується із захворюваннями хребта та суглобів, варикозним розширенням вен, цукровим діабетом. За змішаного типу ожиріння жир відносно рівномірно розподіляється в підшкірно-жировій клітковині та у внутрішніх органах, але при цьому він все ж найбільше скупчується на животі, в ділянці сідниць, стегон, грудної клітки та плечей. Цей тип ожиріння трапляється як у дорослих, так і в дітей.
У пацієнтів із вторинним ожирінням розрізняють кушінгоїдний (жир на тілі та тонкі кінцівки), євнухоїдний (розподіл жиру на тілі в чоловіків за жіночим типом) і церебральний (розподіл жиру на тілі змішаний, але пов’язаний з патологією центральної нервової системи) типи ожиріння. Відомо також монструозне ожиріння – це IV ступінь ожиріння, коли зайва вага в 2 рази перевищує власну (понад 60–70 кг), а шкіра формує гігантські складки, що обвисають. Ліпоматозний тип ожиріння характеризується утворенням множинних доброякісних пухлиноподібних відкладень (ліпом, ліпофібром) у різних частинах тіла на тлі нерізко вираженого загального ожиріння.
Зайва вага – не просто естетична проблема. Сучасна медицина розглядає надмірну масу тіла як хворобу та суттєвий фактор ризику щодо таких грізних ускладнень, як:
За якими аналізами потрібно стежити під час схуднення? Саме від особливостей вашого організму залежить спосіб боротьби із зайвою вагою. Правильне схуднення має розпочинатися з повного обстеження. Потрібно зробити:
ВАЖЛИВО! Якщо ендокринолог бачить, що причиною зайвої ваги є захворювання щитоподібної залози, то запропонує відповідні ліки та систему харчування. Поширеними причинами того, що ви не можете схуднути, можуть бути гормональний збій, порушення обміну речовин, прийом гормональних або інших ліків, спадковість.
ВАЖЛИВО!
Під час схуднення рекомендовано повторно досліджувати ті параметри, які ви визначили перед початком скидання маси тіла. У разі відхилень необхідно обов’язково радитися з лікарем!
До періоду статевого дозрівання хлопчики та дівчатка не мають суттєвих відмінностей у кількості та характері відкладання жирової тканини. Починаючи з пубертату, в жіночому організмі естрогени та прогестерон ініціюють розвиток жирової тканини в периферичних «депо» – ділянці грудей та нижній частині тулуба. Формується сіднично-стегновий тип ожиріння. У чоловічому організмі найбільше накопичення жиру відбувається за абдомінально-вісцеральним типом, тобто в ділянці живота, навколо внутрішніх органів, у сальнику. Виражене ожиріння у чоловіків, крім загальносоматичних захворювань, веде до зниження секреції статевих гормонів і, як наслідок, до зниження лібідо, еректильної дисфункції, вторинної безплідності.
У країнах із низьким та середнім рівнем доходу, до яких, на жаль, належить і Україна, існує більш висока ймовірність неправильного харчування навіть у період грудного вигодовування та в молодшому дитячому віці. Діти споживають дешеві продукти з високим вмістом жирів, цукру, солі й калорій та з низьким вмістом корисних речовин. Таке харчування разом з невисоким рівнем фізичної активності призводить до різкого зростання дитячого ожиріння. Діти, які страждають на ожиріння, відчувають труднощі під час дихання, схильні до підвищеного ризику переламів, гіпертензії, раннього розвитку серцево-судинних захворювань та інсулінорезистентності.
Отже, надмірна маса тіла – це захворювання. А хвороби необхідно лікувати. Однак огрядній людині не вдасться просто прийти до аптеки та купити ліки від «зайвої ваги», наче краплі в ніс чи сироп від кашлю. Пацієнту, який хоче позбутися непотрібних кілограмів, доведеться багато працювати. Адже основою лікування є досягнення енергетичного балансу, а для цього доведеться назавжди змінити спосіб життя.
Окрім рецептурних та безрецептурних препаратів, у грецьких аптеках продається доволі широкий асортимент різної продукції: вітаміни, лікарські трави, дієтичні продукти, БАДи, косметика, дитячі молочні суміші, ортопедичні товари, засоби гігієни, деякі медичні інструменти та прилади. У великих аптеках можна придбати дієтичний шоколад, мед, каву для схуднення, коригувальну білизну, косметички, сумки і навіть гребінці.
Метою лікування є поступове зниження маси тіла до реальних значень, щоб уникнути пов’язаних із зайвою вагою захворювань та летальності. Отже, лікування сприятиме:
Основу лікування ожиріння становить збалансоване раціональне гіпокалорійне харчування. Щоб людина схудла, добова калорійність їжі має бути нижчою за енергетичні витрати. До нового раціону потрібно переходити поступово, з урахуванням способу життя, віку, статі та економічних можливостей пацієнта. Різка відмова від усіх улюблених продуктів може спричинити негативне ставлення до лікування.
Зменшення енергетичних надходжень можна досягти:
Калорійність добового раціону розраховується індивідуально з урахуванням маси тіла, віку, статі та фізичної активності пацієнта.
Рекомендовано:
Оскільки найбільш калорійною складовою раціону є жир (в 1 г жиру міститься 9 ккал), його обмеження сприятиме зменшенню надходження калорій в організм і, відповідно, зниженню маси тіла. Основою харчування мають бути складні вуглеводи – хліб грубого помелу, крупи, макаронні вироби із твердих сортів пшениці, овочі, фрукти. Перейти до раціонального харчування буде легше, якщо розпочати з його аналізу. Потрібно записувати в щоденник усе, що людина їсть і п’є. Щоденник – дуже ефективний спосіб, який допоможе здійснювати контроль та самоконтроль за харчуванням.
Фізична активність – важливий чинник зменшення маси тіла та її підтримки на досягнутому рівні. Найбільш ефективними методами зниження ваги є біг, плавання, їзда велосипедом, заняття аеробікою, лижі. Почати можна з найпростішого – з ходьби: по 10 хвилин на день, поступово збільшуючи тривалість до 30-40 хвилин; спочатку 3-4 рази на тиждень, а потім – щодня. Головне – регулярність! Якщо слідувати цим нескладним порадам, незабаром, навіть після невеликого схуднення, рухатися стане легше та приємніше. Поступово необхідно впроваджувати в повсякденне життя ще більше видів активності. Це можуть бути заняття фізкультурою та спортом наодинці чи в групі, вечірні прогулянки з друзями або з сім’єю. Важливо, щоб кожен знайшов собі прийнятний (та приємний!) вид фізичної активності.
Якщо мотивація людини на зменшення споживання калорій та збільшення фізичної активності низька і її вага не знижується або знижується недостатньо, можливе медикаментозне лікування. Застосування медикаментозної терапії полегшує дотримання рекомендацій щодо харчування та сприяє більш швидкому й інтенсивному зниженню маси тіла.
Одним з найбільш поширених лікарських засобів, що використовують під час ожиріння, є орлістат.
Орлістат поєднується з краплями жиру в шлунку, блокує активний центр молекули ліпази, не дозволяючи ферменту розщеплювати жири (тригліцериди). Унаслідок цього близько 30 % тригліцеридів їжі не перетравлюється і не всмоктується, що дозволяє створити додатковий дефіцит калорій приблизно 150–180 ккал/день. Нерозщеплені тригліцериди не можуть проникнути в кров і виводяться з калом, що створює дефіцит енергії та сприяє зниженню маси тіла. Дослідження підтверджують, що у разі прийому орлістату та дотримання дієти через 1 або 2 роки лікування вдвічі більше пацієнтів схудло більш ніж на 10 % від вихідної маси тіла, ніж за дотримання дієти та прийому плацебо. Рекомендована доза орлістату – 120 мг 3 рази на добу (360 мг/добу) під час їди, запиваючи водою. Лікування орлістатом призначає лікар.
На фармацевтичному ринку присутня низка фітопрепаратів і харчових добавок для зниження маси тіла та профілактики ожиріння. Їхніми компонентами можуть бути хітозан, хрому піколінат, деякі жирні кислоти, алкалоїди ефедри, гарцинія тощо. Як правило, твердження про ефективність цих засобів ґрунтуються на невеликих та нетривалих нерандомізованих дослідженнях. Оскільки більшість харчових добавок і фітопрепаратів, запропонованих для зниження маси тіла, не мають доведеної ефективності і часто мають побічні ефекти, лікарі не включають їх у програми зниження надлишкової маси тіла.
У разі ожиріння високого ступеня, коли використання інших методів лікування виявилося безуспішним, застосовують хірургічні методи: видалення підшкірно-жирової клітковини, відсмоктування жирових відкладень, формування малого шлунка, шлунковий обхід тощо.
Джерела:
Редакція РАП
навігація по журналу
навігація по журналу